2021 READING CHALLENGE

3-є січня 2021 року.

Починаємо новий читацький челендж.
2021 reading challenge
Попередні: 2019 2020

1.Сходження на Кайзервальд
Дуже цікава збірка. Мені подобаються такі невеличкі оповідання про звичайне життя.
Тут одна дурепа написала у відгуку на Goodreads – “відчуття безвиході, сірості і безпросвітності у житті” – людина зовсім не зрозуміла про шо та збірка, та й очевидно не дочитала до кінця книгу. Насправді майже кожне оповідання має хеппіенд так, чи інакше. У кожному оповіданні авторкою прописана думка: все буде добре, лише живи по совісті – тобі обов’язково допоможуть або люди, або обставини (може й Бог, для тих, хто в нього вірить).

Щось я знову не вкладаюсь у строки – березень вже майже скінчився, а я прочитав лише дві книги.

2. Жоель Діккер. Книга Балтиморів
Навідміну від Гаррі Квеберта та Стефані Мейлер – ця книга не детектив. Роман в чистому вигляді.
Але автор зберігає той же самий стиль викладання – короткі нариси зі стрибками по часовій лінії вперед-назад.
Крізь весь роман автор проводить лінію, що людство читає дедалі меньше книжок, а дивляться більше фільмів та користуються Інтернетом.

Колись зірками в Америці ставали космонавти й учені. Сьогодні зірками стають люди, які нічого не роблять і тільки весь час фотографують то себе, то свою їжу.

— Пообіцяй мені тільки одне: хоч як воно там буде, не ставай геєм.

— Оце так ви дякуєте мені за те, що я дбаю про ваше майбутнє?
— Моє майбутнє — це мої книжки, — відтяв я. — А не ваш дурнуватий фільм.
— Ох, прошу вас, облиште ці революційні гасла, яким ніхто вже не вірить. Книжка — це минуле, бідолашний мій друже.
— Рою, як ви можете таке казати?
— Не треба корчити таку сумну гримасу, Ґольдманчику. Через двадцять років люди вже не читатимуть книжок. Отак. Будуть дуже заклопотані зароблянням грошиків і не відриватимуться від мобільників. Видавничій галузі капець, Ґольдмане. Ваші внуки дивитимуться на книжки, як ми оце дивимося на єгипетські ієрогліфи. Питатимуть: «Дідуню, а нащо ті книжки потрібні були?» — а ви їм казатимете: «Щоб помріяти можна було. А може, щоб дерева псувати, я вже й забув нащо». І вже пізно буде на те, щоб оговтатися: людська дебільність сягне вершини свого розвитку, і ми просто повбиваємо одне одного з нашої природженої дурості (власне, це ми й зараз більш чи менш успішно робимо). Майбутнє належить не книжкам, Ґольдмане.
— Та невже? А чому ж воно належить, Рою?
— Кінематографу, Ґольдмане. Йому
— Кінематографу?
— Авжеж, кінематографу, Ґольдмане, ось кому належить майбутнє! Люди вже зараз хочуть бачити відеоряд! Люди не хочуть думати, вони хочуть, щоб їх провадили. Від ранку до вечора перебувають вони у рабстві, а як приходять додому, то не знають, що з собою вдіяти: нема більше пана і господаря з ними, нема тієї щедрої руки, що дарує їжу, скеровує й шмагає батогом. Та, дякувати богові, є телебачення. Людина вмикає телевізор, вклякає перед ним і вручає йому свою долю. «Що мушу я їсти, пане?» — питає вона в телевізора. «Заморожену лазанью», — каже їй реклама. І ось людина біжить бігцем і ставить у мікрохвильову піч ту мерзлу гидоту. Потім знову вклякає й питає: «А що мені пити, пане мій?» І телевізор люто горлає: «Ультрасолодку колу!» І наказує: «Жери, тварюко, жери! Нехай тіло твоє зів’яне і стане брезкле». І людина скоряється його велінням. За годину після вечері телевізор змінює рекламу: «Ти занадто гладкий! Ти потворний! Іди й виконуй гімнастичні вправи! Будь красивий!» І тоді ви купуєте електроди, що зроблять ваше тіло рельєфним, креми, від яких ваші м’язи розростуться, поки ви спатимете, чарівні пігулки, які виконуватимуть за вас оту гімнастику, якої ви не маєте ніякого бажання виконувати, бо перетравлюєте піцу! Отак життя й минає, Ґольдмане. Людина слабка. Згідно зі стадним інстинктом, вона іде душитися в темних залах, що звуться кінотеатрами. І гоп! — вам демонструють рекламу, нав’язують попкорн, музику, безоплатні ілюстровані часописи, а перед фільмом показують трейлери, які наче кажуть вам: «Бевзю заплішений, ти дивишся не той фільм, біжи мерщій і дивися оцей, він набагато ліпший!» Воно, звісно, так, але ось халепа: ви вже заплатили за квиток, то мусите сидіти! Отож ви підете дивитися ще й той фільм, а там трапиться іще один трейлер, який дасть вам на здогад, що ви йолоп, бовдур і взагалі ніщо, і як настане перерва, ви підете до буфету випити содової й з’їсти морозива за шалені гроші, щоб забути про свою жалюгідну долю. І в останній на світі книгарні залишитеся тоді, може, тільки ви та ще жменька таких упертюхів, проте довго боротися ви не зможете: вас усе одно переможе народ, що складається із зомбі та рабів.

Драми немає, а є драми. Драма твоєї тітоньки, твоїх братів. Драма життя. Драми були й будуть, а жити треба попри все. Драм уникнути неможливо. Та й, по правді, неважливі вони. Важливо те, як ти з них виходиш.

Навіщо я пишу? Тому що книги потужніші, ніж саме життя. Книги — це найпрекрасніша перемога над ним. Книги — це свідчення незламності нашого духу, непереборної потуги нашої пам’яті.

3. Дорж Бату. Франческа. Повелителька траєкторій.
Ну дуже цікавезна книга. Я ржав в голосов напевне разів з двадцять. Всім рекомендую – дуже легка у читанні книга.
Її можливо прочитати за один день (десь години за 3-4) та підняти собі настрій.

Але як не дивно – це не на 100% гумористична книга. Є деякі сцени, які змушують читача замислитися над життям.
Цікаво спостерігати, як сам головний герой спостерігає за життям американців та порівнює їх з українцями.

4. Мартін Содомка. Як змайструвати літак
Ілюстрації дуже круті, але текст… чесно кажучи я взагалі не розумію як це буде читати дитина! Сцени закінчуються раптово, починаються раптово, логічного зв’язку між ними майже немає. В мене є декілька книжок цього автора, але читав я крім цієї тільки про мотоцикл. Здається там сюжет книги більш плавний, але точно не пам’ятаю.

Підсумок:
Ілюстрації – 5 з 5 (дуже гарний стиль малюнків!!!)
Текст – 2 з 5 (Діалоги написані добре, є смішні моменти, але тупо розірвані й зрозуміти чому зараз почався цей діалог, а не якійсь інший, немає ніякої можливості. І це я читав книгу дітям, та давав деякі пояснення – дитина сама взагалі б не зрозуміла про шо мова!)

5. Том ДеМарко. Deadline: Роман об управлении проектами
Читаю її вже не перший раз. Але дещо у мене змінилося до неї ставлення з плином часу.
Зараз, в 2021 році, в книзі звичайно зберіглись актуальні теми по управлінню проектами, але й дуже багато наївних, у наш час, висновків.
Особливо мені подобається, після локдауну 2020-го, такий абзац:

– Черт возьми, почему-то я в этом не сомневаюсь. – Он еще раз пролистал полученные от нее бумаги. – Кроме того, я хочу, чтобы все находились в одном месте. Дистанционное сотрудничество абсолютно исключено. Невозможно выполнить проект, если люди, которые над ним работают, разбросаны по городам и весям

Така собі технологічна казочка з хеппіендом. Рекомендую всім, навіть не пов’язанім з програмуванням – дозволяє трошки ширше поглянути на світ.

6. Юрій Журавель. Знай Наших (Книга I)
Просто чудова ілюстрована книга з короткими оповіданнями про життя видатних українців.
Юрій Журавель неймовірно талановитий ілюстратор, а ще музикант, письменник, співак.
Дуже чекаю на другий том!

7. Мартин Брест. Верочка. Прошлое и настоящее.
Продовжуємо традицію додавання книг Мартіна на Goodreads.
На відміну від першої, ця книги більш складна для читання. В сенсі “книга на подумати”.
Нажаль країна зараз в дуже непростому стані, та в мене є надія, що хоч хто “дорослий” таки залишився там, де треба!

Оце ганьба, так ганьба. Но “шо маємо – то маємо” 🙁
Goodreads reading challenge results

Судячи з усього – читач з мене такий же приблизно, як і блогер.
Якщо публікувати в блозі щось про сучасне українське життя – буде пі…., не буде про шо читати, та й фейсбук є для цього.
Наступного року читацький челендж продовжуємо без змін – будемо лупати ту скалу по одній книжці в тиждень.
Та й не тільки ту!

Я, якось, побачив у Instagram підсумки читацького року… якась пані прочитала 231 книгу, якщо я не помиляюсь, i це просто жесть.
Мені, навіть, важко уявити, як воно, таке, сталося.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *